ѕредмет ≥ його в≥дбитт¤.

“е, що в≥дбитий у сто¤ч≥й вод≥ пейзаж не в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д фактичного, а т≥льки перевернуть Унагору ногамиФ далеко не так.

якщо людина подивитьс¤ п≥зн≥м вечором, ¤к в≥дбиваютьс¤ у вод≥ св≥тильники або ¤к в≥дбиваЇтьс¤ берег, що спускаЇтьс¤ до води, то в≥дбитт¤ здастьс¤ йому вкороченим ≥ зовс≥м УзникнеФ, ¤кщо спостер≥гач перебуваЇ високо над поверхнею води. “акож н≥коли не можна побачити в≥дбитт¤ верх≥вки каменю, частина ¤кого занурена у воду.

ѕейзаж бачитьс¤ спостер≥гачев≥ таким, немовби на нього дивилис¤ ≥з точки, що перебуваЇ на ст≥льки глибше поверхн≥ води, наск≥льки око спостер≥гача перебуваЇ вище поверхн≥. –≥зниц¤ м≥ж пейзажем ≥ його зображенн¤м зменшуЇтьс¤ в м≥ру наближенн¤ ока до поверхн≥ води, ≥ так само в м≥ру видаленн¤ об'Їкта.

„асто люд¤м здаЇтьс¤, що в≥дбитт¤ в ставку кущ≥в ≥ дерев в≥др≥зн¤Їтьс¤ б≥льшою ¤скрав≥стю фарб ≥ насичен≥стю тон≥в. ÷ю особлив≥сть також можна пом≥тити, спостер≥гаючи в≥дбитт¤ предмет≥в у дзеркал≥. “ут б≥льшу роль граЇ психолог≥чне сприйн¤тт¤, чим ф≥зична сторона ¤вища. –ама дзеркала, берега ставка обмежують невелику д≥л¤нку пейзажу, обгороджуючи б≥чний з≥р людини в≥д надлишкового розс≥¤ного св≥тла, вступника ≥з усього небозводу й сл≥пучого спостер≥гача, тобто в≥н дивитьс¤ на невелику д≥л¤нку пейзажу ¤к би через темну вузьку трубу. «меншенн¤ ¤скравост≥ в≥дбитого св≥тла в пор≥вн¤нн≥ ≥з пр¤мим полегшуЇ люд¤м спостереженн¤ неба, хмар й ≥нших ¤скравих предмет≥в, ¤к≥ при пр¤мому спостереженн≥ ви¤вл¤ютьс¤ занадто ¤скравим дл¤ ока.

ƒзеркальне в≥дбитт¤.

явище в≥дбитт¤ св≥тла спостер≥гаЇтьс¤ на меж≥ розд≥лу двох середовищ, наприклад пов≥тр¤ й води. якщо поверхн¤, що в≥дбиваЇ, гладка (пол≥рований метал, стекло), то в≥дбит≥ промен≥ будуть йти паралельним пучком, ¤кщо при пад≥нн≥ на поверхню вони були паралельн≥ (малюнок л≥воруч). “аке в≥дбитт¤ називають дзеркальним. ƒзеркала можуть в≥дбивати до 90% св≥тла, що падаЇ на них.

ƒивл¤чись у дзеркало пр¤мо перед собою, ви бачите ¤к би свого дв≥йника й р≥зн≥ предмети, ¤к≥ перебувають навколо ≥ за вами. ѕри цьому вам здаЇтьс¤, що й ваш дв≥йник, ≥ ц≥ предмети перебувають перед вами, за дзеркалом, хоча њх там, зрозум≥ло, немаЇ. “е, що ви бачите в дзеркал≥, - це зображенн¤ предмет≥в.

ƒифуз≥йне в≥дбитт¤.

¬≥дбивають св≥тло будь-¤к≥ поверхн≥, не т≥льки гладк≥. —аме завд¤ки цьому ми бачимо вс≥ т≥ла. ѕоверхн≥, ¤к≥ в≥дбивають б≥льшу частину св≥тлового потоку, вигл¤дають св≥тлими або б≥лими. ѕоверхн≥, ¤к≥ поглинають б≥льшу частину св≥тла, вигл¤дають темними або чорними. якщо пучок паралельних св≥тлових промен≥в падаЇ на шершаву поверхню (нав≥ть ¤кщо шорсткост≥ м≥кроскоп≥чно мал≥, ¤к на поверхн≥ листка паперу) (малюнок праворуч) св≥тло в≥дбиваЇтьс¤ в р≥зних напр¤мках, тобто в≥дбит≥ промен≥ не будуть паралельними, оск≥льки кути пад≥нн¤ промен≥в на нер≥вност≥ поверхн≥ р≥зн≥. “аке в≥дбитт¤ св≥тла називають росс≥¤ним, або дифуз≥йним. «акон в≥дбитт¤ виконуЇтьс¤ й у цьому випадку, але на кожн≥й маленьк≥й д≥л¤нц≥ поверхн≥. „ерез дифуз≥йне в≥дбитт¤ у вс≥х напр¤мках звичайний предмет можна спостер≥гати п≥д р≥зними кутами. ¬арто зрушити голову уб≥к, ¤к з кожноњ точки предмета в око буде потрапл¤ти ≥нший пучок в≥дбитих промен≥в. јле ¤кщо вузький пучок св≥тла падаЇ на дзеркало, то ви побачите його т≥льки в тому випадку, ¤кщо око займаЇ положенн¤, дл¤ ¤кого виконуЇтьс¤ закон в≥дбитт¤. ÷им и по¤снюютьс¤ незвичайн≥ властивост≥ дзеркал. (¬икористовуючи аналог≥чн≥ аргументи, √ал≥лей показав, що поверхн¤ ћ≥с¤ц¤ повинна бути шорсткуватою, а не дзеркально гладкою, ¤к вважали де¤к≥.)

¬с≥ несв≥тлов≥ т≥ла, осв≥тлюван≥ ¤ким-небудь джерелом, стають видимими т≥льки завд¤ки св≥тлу, що вони розс≥юють. ƒобре в≥дшл≥фовану поверхню скла, поверхню спок≥йноњ води важко побачити тому, що так≥ поверхн≥ розс≥юють дуже мало св≥тла. ћи бачимо в них ч≥тк≥ зображенн¤ навколишн≥х осв≥тлених предмет≥в. ќднак стоњть т≥льки поверхн≥ дзеркала покритис¤ пилом, а поверхн≥ води зар¤б≥ти, ¤к вони стають добре видимими.